Для тат поява малюка – 
подія грандіозна та дуже відповідальна

Адже природа їм практично не допомагає. Тому «батьківський інстинкт» доводиться напрацьовувати самостійно. Це не завжди легко, але надзвичайно важливо!В наш час все ж таки більше тат, які прагнуть бути з дитиною від самого народження (й до…). Брати участь в її житті, бути в курсі її проблем: від газиків у животику до першого кохання, допомагати та підтримувати. Проте, все ж чимало  чоловіків дотепер переконані, що виховання дитини – справа суто жіноча. Особливо, коли мова йде про дітей трьох-чотирьох років. Адже, їм важко зрозуміти, що треба робити із такою крихіткою, а головне – навіщо? Такі тата переконані, що дітки у такому віці нічого не розуміють! І зі спокійною душею вважають, що можна лишити все «на потім», коли малюк підросте і зможе затамувавши подих слухати татові промови. Проте чомусь це виходить не завжди та не у всіх. Чому? Що робити? І як бути? Відповідь не складна…і все у ваших руках.

З чого починається тато?

Давно доведено,  та й зрозуміло  без  усіляких  доведень,  що  для нормального розвитку дитини необхідна гармонія.Особлива атмосфера, в якій вона буде почуватися затишно і комфортно, а головне – у безпеці. Ці умови мають створити батьки: тато  й мама. Тато – сила, вимогливість, впевненість і захист. Мама – ніжність, ласка, турбота і безумовна любов.

Батьки разом – кокон в якому буде «дозрівати» малюк. Адже «людське дитя» -  одне з найнепристо-сованіших новонароджених у природі. Без турботи з боку дорослих йому не вижити. Звичайно, більш за все він потребує уваги матусі. Хоча б тому, що з нею він провів дев’ять місяців свого життя. Її голос, запах, биття серця для малюка знайомі і близькі. Хоча… тата він також міг чути і навіть відчувати. Не так, як маму. Трохи по-іншому, але міг. Коли татусь гладив мамин животик, турбувався про неї, шепотів ласкаві слова, і… чому б  й ні, співав пісеньки. 
Безглуздо? Звичайно ні! Виправдано та пояснено багатьма спеціалістами. Які в один голос заявляють: «так в чоловікові зароджується батько!» Дещо пафосно, проте дуже справедливо. Емоційний контакт з коханою жінкою в період вагітності, а через неї з дитиною це і є те, з чого починається  тато.

Еволюція батька

Для будь-якого тата важливо усвідомити, що діти – це не тільки і не стільки обов’язки.  Так, дорогенькі таточка, виховання дітей – не робота, а довгострокові інвестиції. Хоча все це інколи дуже схоже на пекельну працю з елементами райської насолоди. Формула «я приношу гроші, ти – ростиш дітей» не має права на існування.Ростити свій скарб ви з дружиною повинні разом. А побутові обов’язки можете ділити, як вам зручно або як домовитеся. Безсумнівно, чоловік повинен допомагати коханій по дому, особливо у перші місяці після народження малюка. Звичайно, взяти на себе всі обов’язку у нього не вийде. А от займатися крихіткою – потрібно. Хоча б тому, що «рука, качающая колыбель, правит миром». Чим не стимул?

    Але суть все ж в іншому: батьківський інстинкт – поняття дуже умовне. Природа у цьому ділі не була щедрою до чоловіків. Любов до дітей у них – результат еволюції. Тому спілкування з дитиною так важливо для них. Саме ця крихітка допоможе батькові рости та еволюціонувати. А вони наївно думають, що навпаки…

Як це діє?

Дитину можна виховувати не тільки повчаннями, особистим прикладом… паском, а й дотиком. Новонародженому тілесний контакт життєво необхідний. Доведено: діти, яких часто беруть на руки, пестять, цілують та обіймають – розвиваються набагато швидше. Таткові дотики, може, навіть більш важливі, ніж мамині. Дитина швидко відчує, що вона ще комусь потрібна, поцінує майже професійний татів масаж, зрозуміє чим чоловіча щока відрізняється від жіночої… Просто отримає більше ласки. А тому, - буде більш щасливою! Крім того, малеча, яка росте у коконі, набуває довіри до всього світу. В неї не буде підсвідомого страху перед життям. Тому, вона зможе стати успішною та впевненою у собі людиною. Чи не цього прагнуть всі батьки, даруючи світу нове життя, нову людину? Звичайно ж, малюк швидко вибереться з кокону  і буде рухатися у напрямку до повної самостійності, але відчуття захищеності та комфорту лишиться з ним назавжди. Доречі, більшість кризисних моментів підліткового періоду – родом з раннього дитинства. Діти, що відчували дефіцит уваги та любові, більш конфліктують з батьками. І не секрет, що стіна непорозуміння частіше виростає між дітьми та батьком. Робіть висновки!!!

Правила і тонкощі

Татам, враховуючи їх зайнятись, необхідно скласти список правил (орієнтовний, звичайно) виховуючи дитину.

Для будь-якого тата важливо:

1. Хоч інколи читати літературу про виховання дітлахів.Не вимагати неможливого, не прагнути недосяжного. Всьому свій час.

2. Любити та поважати малюка. Але при цьому бути вимогливим (і до себе також!). Пестити і де на що прикривати очі – привілей матусі. А татам треба виявляти суворість. Проте, лише тоді, коли це вкрай необхідно. А в решті випадків – любов та ніжність. Коли і як чинити, підкажуть досвід та знання.

3. Мати своє «особливе», «таємне», «чоловіче» або будь-яке заняття з малюком. Чужим (мами, не ображайтеся!) в ньому не має місця. Це може бути особливий ритуал відходу до сну, риболовля чи майстрування повітряних зміїв, прогулянка магазинами в пошуках одягу для ляльки (поважайте смаки донечок) або катання на катамаранах та будь-що.

4. Завжди знаходити час для своїх дітей. Навіть якщо дуже зайняті. Телефонувати їм з роботи, дозволяти їм відправляти факси з малюнками чи віршами електронною поштою, надсилати СМСки – діти повинні знати, що вони дуже важливі для свого тата. Складно? Звичайно. А хто казав, що діти – це просто?

5. Бути щирим та послідовним. Якщо щось не вийшло, зірвалися ваші плани, на роботі аврал,необхідно пояснити це дітям. Навіть самим маленьким. Вони здатні зрозуміти набагато більше, ніж ви думаєте і зможуть здивувати вас своїм розумінням та несподіваною підтримкою.

6. Завжди (в ідеалі) або майже завжди лишайтеся спокійною, розважливою, авторитетною людиною. Просто вимагати поваги та прихильності – справа невдячна. Дуже важливо працювати на собою, самовдосконалюватися та досягати нових вершин.

7. І найголовніше – любити та поважати маму, бути коханим і щасливим.

Особливості татового виховання

      Мама любить за те, що ти є. Тато – за те який ти є. Це основна відмінність між батьками. Тому тато – важливий стимул для розвитку малюка. Адже він повинен постаратися, щоб заслужити його повагу і любов. Оцінка тата інколи важливіша за мамину. Татам слід навчитися користуватися цим інструментом.

Шкідливі звички

     Що вважати шкідливими звичками? Це випадки, коли Ваша трирічна Машенька смокче пальчик або краєчок ковдри. Коли її друг Вітюша гризе нігті, машинально подовгу смикає вушко, а їхня спільна знайома Катруся із сусіднього двору кусає волосся. Іноді це відбувається в момент хвилювання, іноді — лід час телевізійного перегляду або в постельці перед сном. Виявляється, всі ці маленькі неприємності — чудова «заміна щастю». А все тому, що подібне заповнює недосвідченій маленькій людині брак позитивних емоцій. А як же бути батькам? Адже найчастіше їхня звичайна зброя у вигляді угод, пугалок і страшилок про мікроби не спрацьовує. Дитина обіцяє не гризти нігті, не торкатися волосся, але все повторюється знову й знову.
   Причому малюк щиро зізнається, що не знає, як це з ним трапилося: «Розумієш, мама, пальчик сам заплигнув мені до рота, а я й не помітив!»
   Найголовніша погана звичка — смоктання пальця. Із нею зіштовхуються ледве не в кожній родині. Але назвати її звичкою важко. Скоріше, це перша у житті дитини навичка, перший рефлекс, що дала йому сама природа і який, як не дивно, повинен бути вдоволений. Вся справа — у способі. Радість від смоктання діти отримують із самого народження, коли їх прикладають до маминих грудей, дають соску. Оскільки ця процедура асоціюється в малюка з комфортом і безпекою, малюк за допомогою смоктання голод угамовує і заспокоюється. Якщо в ранньому віці дитина свою потребу в смоктанні не задовольнила, згодом вона неодмінно «випливе» як звичка. І, дорослішаючи, така дитина під час будь-якого дискомфорту, найменшого почуття тривоги навіть у школі тягне палець до рота, гризе ручку або олівець. А коли вона стане зовсім дорослою, знаєте, на що може перетворитися ця звичка? На сигарету! Існує думка, що тяга до тютюну виникає, у тому числі, і від нереалізованості смоктального рефлексу і звички «перекури» під час стресових ситуацій. Вони дуже наочно підтверджують правильність даного припущення. А що ж робити, щоб цього не було?
   Доти, поки карапуз не виріс, дозволяйте йому смоктати мамині груди або соску без суворих обмежень. Однак і тут необхідно бути розумними. Це зовсім не означає, що до шкільних років малюк не повинен залишати соску.
   Будь-яка шкідлива звичка — це не недолік виховання, це — сигнал, на який батьки повинні адекватно відреагувати. Зрозумійте причину і приймайте рішення.
   Є ще одна розповсюджена шкідлива звичка гризти нігті. Очевидно, механізм цієї звички приблизно такий же, як і у випадку зі смоктанням пальця.
   Існує навіть психологічна теорія про те, що, гризучи нігті, людина нібито намагається заподіяти шкоду самому собі. У кожному випадку причина цієї шкідливої звички швидше за все та ж: дитяча нервова система знаходить собі «заспокійливі» ліки. «Коли я гризу нігті, мені не так страшно»,— говорить маля. А чому, він і сам не розуміє. Якщо Ви усунули причину, можете сміливо зайнятися наслідком, тобто самою звичкою. Тільки не слід за порадою бабусь мазати пальчик маляти перцем або гірчицею, а тим більше бити дитину по руках. Цим Ви, мабуть, відучите дитину смоктати палець або гризти нігті. Але симптом зникне, а сама проблема залишиться й неодмінно виллється в якусь іншу шкідливу звичку. Саме тому так важливо почати з рятування дитини від дратівних моментів. Побачивши, що малюк гризе нігті,— загалом, робить те, від чого Ви хотіли б його відучити,— спокійно, без ривків, обсмикувань і різких рухів відведіть його пальчик від рота, обличчя. Якщо маля знову повторює жест, повторіть і Ви свій, з тим же непорушним спокоєм. Дитина виявляє наполегливість — зверніть її увагу на іншу дію: відволічіть її пещенням, лоскотанням, грою, навіть банальним «яка пташка полетіла!» і знову відведіть ручку. Тільки не піддобрюйте дитину подарунками, цукерками, потаканням її бажанням. І не реагуйте на дитячу звичку агресивно, з лементами й рукоприкладством. Так шкідлива звичка у неї тільки закріпиться.
   Дитина — це людина, тільки маленька, і, поки вона не пішла до школи, її світ теж досить малий. Родина, друзі, група в дитячому саду — от, мабуть, і все оточення. Події усередині цього світу й стають приводом для радощів або занепокоєння дошкільняти. Отже, щоб зрозуміти, чому дитина нервує, необхідно з'ясувати, які враження вона може отримувати зі свого всесвіту. Почніть із себе, з родини. Саме «проблема батьків і дітей», а також споглядання домашнього безладу найчастіше засмучує малюка. Тому, щоб відучити дитину смоктати палець й обкушувати нігті, для початку відновіть спокій у родині.
   Якщо в рідних і близьких усе в порядку, займіться дитсадківським напрямком.
   Запитаєте вихователя, немає чи у Вашого малюка проблем із дітьми або із самою вихователькою. До речі, стосунки дитини із нянькою або бабусею теж можуть вилитися в нервування. І «блакитний екран» зовсім не заспокоює нервову систему маляти. Не важливо, що там демонструють,— новини або мультик, дитячу передачу або дорослий фільм,— все це однаково збуджує незміцнілу дитячу психіку.
   Турбувати маля може також неуважність до нього батьків або занадто сильна опіка. Брак ніжності компенсувати досить легко. Намагайтеся частіше обіймати свого малюка, цілувати його, гладити по спинці, плічкам, ручкам, голові. Багатьом татам і мамам важко часом навіть сказати дитині: «Мишко (Марійко), я так тебе люблю, я так радий(а), що ти — моя дитина!» Дорослі, не бійтеся пестити дитину та не соромтеся: це досить просто, тільки спробуйте! Спробуйте зробити це один, два, три рази спеціально. Повірте, дуже незабаром пещення й ніжність стануть для Вас абсолютно природним вираженням Ваших почуттів. Частіше розмовляйте з дитиною, грайте в її ігри. У той же час занадто опікувати малюка теж не слід, як і перевантажувати його день розумовими заняттями (мови, музика, математика, спортивні секції і т. ін.), до яких маля просто не доросло. Вони викликають занадто сильну нервову напругу, послабити яку дитина може лише вищезгаданим «нетрадиційним» способом.
   Намагайтеся більше, а головне,— глибше спілкуватися з малям. І не надавайте цій звичці великого значення, щоб дитина не почувала себе винуватою (це тільки збільшить проблему).

Як допомогти дитині позбутись ШКІДЛИВИХ звичок?

• Більше спілкуйтеся з дитиною, дізнавайтеся про неї.
• Займіть малюка спортом. Чим більше активних рухів він буде робити, тим легше зникнуть шкідливі звички.
• М'які іграшки, колискові й добрі казки допоможуть Вам у боротьбі зі шкідливими звичками.
• Різноманітні творчі та інтелектуальні заняття допоможуть Вам зробити життя дитини цікавим й наповненим.
• Зверніть увагу на те, як Ви звичайно розмовляєте з малям. Не кричіть і не принижуйте його.

Правила сімейного виховання

Дитина обманює

     Більшість з нас скипає гнівом, коли викриває дитину у брехні. Це відкриття настільки сильно ранить нас ще й тому, що в ту хвилину ми, як правило, опиняємося безсилими що-небудь зробити. Розуміючи, через якийсь час свою бурхливу реакцію ми виправдовуємося тим, що брехня - вчинок непростимий і, якщо не звертати на нього уваги, шкідливо відіб'ється насамперед на самій дитині. Проте ми в дитинстві теж брехали і, напевно, говоримо інший раз неправду і зараз.

     Самою природою зумовлено, що діти рано чи пізно починають брехати, і не потрібно вважати це якимось незвичайним або аномальним явищем.

     Оскільки ми повинні бути готові до того, що рано чи пізно це трапиться, слід розібратися, коли і чому дитина бреше і як правильно чинити в таких випадках.

     Щоб говорити неправду, людина повинна мати відому частку інтуїції й спостережливості, тому рідко буває, щоб дитина починала щось придумувати, не досягнувши 3,5 або 4 років. А взагалі феномен цей особливо часто проявляється у віці 5 - 6 років. Спочатку він носить характер якогось «польоту», схожого на втечу від дійсності, і тут скоріше підходить визначення фантазування, а не брехня. Фантазії - це сновидіння, які діти бачать з відкритими очима, або ж прикрашання справжніх подій. Коли дитина говорить, що керувала цим автомобілем, нам неважко здогадатися, що це фантазія. Інший вид неправди виглядає так: дитина запевняє, ніби молодший брат ударив його кулаком, а він сам лише дав йому здачу, тоді як насправді молодший штовхнув його випадково, а зовсім не навмисно.

        Ось чотири основні причини, чому діти брешуть:

 • Щоб домогтися нашої похвали чи проявів любові.

 • Щоб приховати свою провину.

 • Щоб уникнути покарання.

 • Щоб виразити свою ворожість до нас.

         Якщо тільки мова не йде про абсолютно закомплексованого дитину, яка звикла брехати вже протягом кількох років (зазвичай малюк знає, що говорить неправду, і робить це абсолютно свідомо).

         Ми зазвичай допускаємо помилку, різко реагуючи на брехню. Дитина відчує себе ще більш невпевнено і буде ще більше старатися знайти можливість заслужити похвалу, уникнути докорів і покарань. У той же час його ворожість до нас лише посилиться через те, що з ним обійшлися грубо.

         Перше, що необхідно зробити, щоб відучити дитину брехати, - постаратися настільки душевно заспокоїти її, щоб вона не відчувала ніякої потреби говорити неправду. Це означає, що якщо діти будуть впевнені у нашій любові, та в нашому доброму відношенні, у них виявиться менше приводів говорити неправду. Адже нерідко вони роблять це саме тому, що побоюються сказати нам істину.

         Хочете з'ясувати у дитини, чому вона не послухалася вас, скажіть їй: «Розкажи мені точно, як це сталося. Тільки нічого не ховай від мене, так як я не збираюся карати тебе, навіть якщо ти в чомусь винен. Я постараюся пояснити тобі, чому ти вчинив погано, але не стану карати ».

        Інше важливе міркування з цього приводу стосується характеру наших взаємин з дитиною. Набагато частіше, ніж нам здається, ми схильні вичитувати її за невміння щось зробити як слід і за помилки. Ми чекаємо від дітей набагато більшого, ніж вони в змозі здійснити. Додатково до всього ситуацію ускладнюють наші втома і нетерпіння, коли ми вибухаємо градом докорів і нотацій, в яких абсолютно немає необхідності. У таких випадках дитина починає здогадуватися, що можна зберегти нашу прихильність набагато простіше - не треба повідомляти нам про всі свої проступки.

       Якщо, приміром, син випадково розіб'є яку-небудь річ, і ми поставимося до цього як до випадковості, а не навмисної дії, то він не стане нам брехати і коли випадково розіб'є вазу і в нашу відсутність. Іншими словами, чим краще буде дитина відчувати себе в нашому суспільстві, тим більше гарне уявлення у неї складеться про себе саму, і тим рідше у неї буде виникати потреба приховувати правду.

       Діти, які брешуть швидше з прагнення проявити свою ворожість, ніж від страху, що будуть покарані, прекрасно знають, що брехня дратує нас, але вони саме цього й домагаються - хочуть розсердити батьків, навіть якщо їм доведеться перенести покарання. У такий спосіб вони доводять самим собі, що не залежать ні від батька, ні від матері.

       Ніхто не народжується брехуном, як нікому в світі не вдається завжди говорити одну тільки правду. Наше завдання зробити так, щоб діти були щирі з нами навіть в тому випадку, коли їм буває вигідніше збрехати.

      Дитина дивиться на речі дуже вузько. Протягом багатьох років вона набагато більше зайнята собою, ніж думками про те, як принести користь суспільству. А ми зі свого боку постійно плутаємо її уявлення, вдаючись іноді до так званої «невинної брехні». Вона розуміє, в яких випадках ми говоримо неправду, і, коли сама бреше, легко знаходить собі самі фантастичні виправдання.

      Звичайно, буде потрібно чимало часу, щоб підійти до бажаного результату, але ми здатні прискорити цей процес, якщо вселимо нашим дітям таку впевненість в собі, що у них не виникне ніякої необхідності брехати. І в той же час, чим частіше ми станемо підбадьорювати їх і заохочувати за добрі вчинки, тим більше вони будуть схильні говорити правду.

«Що не можна казати дітям»

Я гадаю, що сперечатися про те, впливають наші слова на дитину чи ні, сьогодні вже немає сенсу. Це знають усі батьки. жорстке, грубе слово може не тільки образити малюка, але навіть спровокувати його хворобу. Хвиля негативізму, навіть якщо дорослі звертаються не до дитини, а до якоїсь третьої особи (сваряться, розмовляють по телефону та ін.), обов’язково торкнеться і малюка. І все-таки ситуацій, коли спочатку скажеш і тільки потім подумаєш, у нашому повсякденному житті трапляється чимало. Іноді спересердя, іноді просто за звичкою говоримо ми нашим дітям дуже багато негативного. Здавалося б, що ж тут такого - тільки сказати. Але іноді наші слова впливають сильніше за будь-який ляпанець. І добре було б, дорослим, перш ніж сказати, зупинитись на мить, порахувати до десяти і подумати, що відбуватиметься з дитиною після наших слів, чи будуть вони корисними малюкові.

Пропоную розглянути ситуації, коли ми з вами використовуємо некорисні для дитячого розвитку слова і вирази, і зрозуміти, які наслідки матиме їх використання для дитини.

 «Горечко ти моє!»

Цю фразу часто повторюють мами, тата, дідусі й бабусі ніби жартома. Причому інтонації можуть бути як жорсткими, так і досить ласкавими. Батьки навіть не замислюються, що може відбуватися у дитячій свідомості, коли дитина дуже часто чує ці слова. Що ж вони означають у буквальному розумінні? Дитина не сповнює наше життя радістю, щастям і позитивом, а, навпаки, завдає нам клопотів, тривог і неприємностей. Можливо, дитина і не розуміє сенсу сказаних слів, зате вона чудово сприймає ваші інтонації й той енергетичний настрій, який ви вкладаєте у свої фрази.

«Ти взагалі нормальний?»

Хороше питання для дитини, чи не так? Дитина про це навіть не замислюється - чи нормальна вона. Якщо мама й тато про це запитують, то тепер, швидше за все, вона  ставитиме собі це питання: «Що ж зі мною не так?» А мине час, і малюк почне ставити дорослим запитання - чому він ненормальний, що він робить не так, чому він не відповідає батьківським вимогам. У результаті знову - підвищена тривожність, низька самооцінка.

«Ти не хлопчик, ти дівчинка!»

А ось такі вислови і взагалі належать до тих, які порушують статево рольову ідентифікацію дитини.

Ми соромимо хлопчиків, якщо вони чогось раптом починають боятися або розплачуться. До речі з дівчатками відбувається та сама ж ситуація, тільки навпаки. Фраза «Ти ж дівчинка!» звучить, коли дівчинка раптом вирішує постояти за себе і починає битися, поводиться грубо. Постійне використання аналогічних фраз може призвести і до того, що хлопчики вважатимуть протилежну стать суцільно плаксами і вередулями, боягузками. А дівчатка, у свою чергу, вирішать, що хлопчики - це неохайні, грубі та забіякуваті істоти.

«Копія батька!» або «У кого ти такий вдався?»

Зазвичай ця фраза вимовляється зовсім не в тому розумінні, що мовляв, от як добре, що ти у тата вдався.  А зовсім навіть навпаки. Тато твій такий (поганий, капризний, повільний, неохайний, неуважний, лінивий…), і ти - такий самий або така сама. Тобто дитина чує не тільки те, що вона просто погана, а вона - така сама погана, як і її тато. Тож тато - такий поганий. А як же тато може бути поганим, якщо я його люблю? Отже, проводячи такі негативні паралелі між дитиною і батьком або матір’ю,  ви одночасно знижуєте дитячу самооцінку й сприяєте появі у дитини практично невротичного стану. Адже ви погано говорите про людину, яку вона любить. Дитина, як правило, образ тата або мами асоціює з чимось дуже позитивним - захистом, теплом, щастям, любов’ю. А ви однією тільки фразою руйнуєте цей образ. І ось уже дитина зазнає сумнівів від подвійності, адже одна близька їй людина говорить негативні речі про іншу, не менш близьку, людину.   

«Не плутайся під ногами!»

Ця фраза використовується найчастіше, коли батьки зайняті, у них бракує часу на дитину. Мама зайнята на кухні, а дочці також дуже хочеться їй допомогти. Але невправні ручки ще мало що можуть зробити. Грізний мамин окрик «Не плутайся у мене під ногами!» надовго, якщо взагалі не назавжди, знеохотить дитину допомагати вам, робити щось разом. Тільки згодом, через багато років батьки дивуються, чого дитина не поривається надати їм допомогу. А витоки такої поведінки варто пошукати в дитинстві та в тих словах, які ви говорили малюкові.

«Якщо не спатимеш…»

Іноді у малюків трапляються проблеми із засипанням. І ось тоді ми починаємо загрожувати дитині: «Якщо зараз не заснеш, то прийде Бабай!» або: «Не спатимеш - стоятимеш у кутку!» Шкода, що дорослі швидко забувають свої дитячі відчуття. Зазвичай малюкові важко заснути, якщо він був пере збуджений перед сном - грався в рухливі ігри, тривалий час гостював, дивився телевізор. А батьки замість того, щоб почитати малюкові спокійну казку, прогулятися разом і спокійно поговорити, починають залякувати і без того засмикану дитину. У такій ситуації потрібно не лякати, а заспокоювати дитину - полежати з нею поряд, попестити, поцілувати, заспівати спокійну колисанку, поговорити про те, як минув день, розповісти що-небудь цікаве. Батьків дратує, що діти просять не вимикати світло в кімнаті або не зачиняти двері, часто приходять у батьківське ліжко. Але ж це так зрозуміло - малюки просто дуже бояться темноти і самотності. Отже, не потрібно грубо говорити: «Спи без світла, що це ще за дурощі!» або виганяти малюка зі свого ліжка. Намагайтеся домовитися - придбайте маленький нічник, поставте у дитячій кімнаті двері зі скляними вставками, дозволяйте малюкові раз або двічі на тиждень спати разом з вами. І не залякуйте його ніколи!

Ми довго говорили про те, чого не слід говорити дітям. А що ж їм необхідно говорити? Що робити для того, щоб дитина виросла впевненою у собі, сильною, самодостатньою, самостійною?

• Я в тебе вірю                                             - У тебе вийде
• Ти молодець!                                             - Я тобою пишаюсь!
• Я тебе люблю!                                           - Ти обов’язково навчишся.
• Вибач мені.                                                - Ти найкращий!
• Моє сонечко (зайчик, котик, рибка…)
• Давай зробимо це разом.
• Я тобі допоможу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

які виховують «маленького живчика»

1.  У своїх стосунках із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує самооцінку.

     2.  Уникайте повторень слів «ні» й «не можна».

3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м’яко.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона  змогла його завершити. Розділяйте роботу на короткі, але часті періоди.

5. Давайте короткі, чіткі й конкретні інструкції. Щоб підкріпити усні інструкції, використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину за виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

7. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.

8. Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня.

9. Давайте завдання на початку дня , а не ввечері.

10. Намагайтеся у вечірній час обмежити фізичну активність.

11. Уникайте, за можливістю, скупчення людей.

12. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.

13. Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання

гіперактивності.

14. Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

       Шановні батьки, пам’ятайте: ваша дитина – дар, який потрібно розвивати і формувати. Саме від вас залежить те, яким стане цей подарунок долі.