Чому діти часто хворіють

в дитячому садку?

У світі є понад 200 різних вірусів, які можуть спричинити захворюванння в дитини. Утім її імунітет ще не знайомий з ними. До відвідування дитячого садка дитина спілкувалася лише з батькіми та близькими родичами. Потім її коло спілкування розширюється. Вона потрапляє в колектив, який має свої віруси. Звісно, потрібно чимало часу, аби вона «познайомилася» з ними.

Навіть якщо дитина часто хворіє, не слід відмовлятися від відвідування дитячого садка. Адже її організм має сформувати імунологічну пам’ять, яка в подальшому захищати його від вірусів. Вони тренують і налаштовують імунітет дитини. Дорослі хворіють  рідше, тому що в дитинстві пройшли таке саме тренування. Зазвичай, якщо до  вікової групи протягом пів року не зараховують новачкі , то діти набувають імунітету до поширення вірусів і перестають хворіти. 

ГЕЛЬМІНТОЗИ У ДІТЕЙ, лікування і діагностика

    Гельмінтози – найпоширеніші захворювання людини. За даними ВООЗ, у світі лише аскаридозом щорічно уражається 1,2 млрд осіб. В Європі гельмінтозами уражений кожен третій мешканець. У Росії щорічно офіційно реєструють близько 2 млн захворювань на гельмінтози. Згідно з експертними оцінками, справжня кількість становить 22 млн осіб. У Росії на ентеробіоз хворіють 20% дітей, які відвідують дитячі дошкільні установи. В Україні офіційно щорічно реєструють 300–400 тис. випадків гельмінтозів, із них 80% – серед дітей.

Про істинне поширення гельмінтозів в Україні свідчить кількість проданих антигельмінтних препаратів. В Україні в 2004 р. продано 4165500 упаковок антигельмінтних засобів (information of Business Credit Co, 2005). Якщо припустити, що на курс лікування певного гельмінтозу потрібно 1–3 упаковки препарату, то кількість щорічно реєстрованих випадків гельмінтозів у країні сягає 1–2 млн випадків.

На сьогодні у світі відомі 342 види гельмінтів, які можуть спричинити захворювання людини. В Україні виявлено близько 30 видів гельмінтів.

Серед усіх гельмінтозів, зареєстрованих в Україні, за даними офіційної статистики, в 2004 р. найпоширенішими є ентеробіоз – 74,8%, аскаридоз – 21,08%, трихоцефальоз – 3,5%. Серед решти гельмінтозів найчастіше у нашій країні реєструють опісторхоз, гіменолепідоз, ехінококоз, дирофіляріоз, токсокароз.

 ВИДИ ГЕЛЬМІНТОЗІВ У ДІТЕЙ

  Ентеробіоз

– свербіж у періанальній ділянці, промежині, статевих органах;

– астеноневротичний синдром із порушенням сну;

– затяжний ентероколіт;

– синдром гострого апендициту;

– вульвовагініти, парапроктит;

– мастурбація;

– енурез;

– запалення рогівки (Keratitis dendritica).

Аскаридоз

– субфебрилітет, висип на шкірі;

– диспептичний синдром: біль у черевній порожнині «летючого» характеру, втрата маси тіла, нудота, блювання, метеоризм, нестійкі випорожнення, схильність до закрепів, відрижки;

– бронхолегеневий синдром: сухий або вологий кашель із розвитком еозинофільних інфільтратів (синдром Лефлера) у поєднанні з алергійним дерматозом, обтурація бронхів, еозинофілія на тлі лейкоцитозу;

– обструктивний синдром із розвитком кишкової непрохідності, обтураційні жовтяниці. У разі масивної інвазії можливий розвиток гранулематозного гепатиту з гепатоспленомегалією, жовтяницею, підвищенням у крові активності трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну;

– астеноневротичний синдром;

– порушення нічного сну (викрики, стогін, метання уві сні, часте пробудження, плач, безсоння, кошмарні сновидіння). У разі тяжкого перебігу можливий розвиток екламптичних, хореатичних і епілептичних нападів;

– свербіж, почервоніння шкіри навколо ануса;

– ознаки ослаблення імунітету: часті й тривалі захворювання, рецидивні стоматити та гінгівіти або гнійні захворювання шкіри й слизових оболонок.

Трихоцефальоз

– зазвичай перебіг безсимптомний;

– шлунково-кишкові розлади: диспептичний синдром, здуття живота, діарея з домішками крові, рідко – випадання прямої кишки, блювання, закреп;

– анемія, гіпоальбумінемія;

– діти молодшого віку можуть відставати у фізичному та розумовому розвитку.

Гіменолепідоз

– здебільшого інвазія має легкий перебіг без характерних симптомів;

– у дітей раннього віку постійними скаргами є біль у черевній порожнині, чергування проносів і закрепів;

– нудота, іноді блювання, зниження  апетиту,  слинотеча, печія;

– ураження нервової системи; головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, неспокійний сон, хореатичні й епілептиформні напади, псевдоменінгіти;

– алергійні реакції: висипи на шкірі, вазомоторний риніт, бронхоспазм.

– алергійні реакції: висипи на шкірі, вазомоторний риніт, бронхоспазм.

Опісторхоз

– субфебрилітет;

– біль у правому підребер’ї;

– висипи на шкірі;

– диспептичний синдром, гастрит, панкреатит, гастродуоденіт;

– постійний катаральний синдром;

– нестійкі випорожнення, закрепи;

– лімфаденопатія;

– артралгії;

– збільшення печінки;

– еозинофілія, гіпоальбумінемія, підвищена ШОЕ, анемія;

– відставання у фізичному розвитку;

– легеневий синдром у вигляді летких інфільтратів або пневмонія;

– виражені дистрофічні зміни в міокарді;

– у разі тяжкого перебігу розвивається гепатит;

– хронічна стадія опісторхозу в дітей в ендемічних зонах має ознаки вираженої холепатії, диспептичного й астенічного синдрому.

Токсокароз

– астматичний синдром, кашель, інфільтрати в легенях;

– міокардит;

– ураження суглобів;

– алергійні ураження шкіри (свербіж, еритематозні та папульозні висипи);

– рецидивний субфебрилітет;

– стійка гіпереозинофілія з розвитком еозинофільно-лейкемоїдних реакцій крові;

– гіпергаммаглобулінемія;

– лімфаденопатія;

– гепатомегалія;

– диспептичний синдром: біль у черевній порожнині, нудота, нестійкі випорожнення;

– епілептиформні напади, парези, паралічі;

– ендофтальміт, гранульоми сітківки в дітей старшого віку;

– ремісії та загострення захворювання тривають від 5–8 міс до 2–3 років.

Дирофіляріоз

– утворення хворобливих вузлів під шкірою на місці укусу комара, які поступово збільшуються в розмірах. Найчастіше вузли формуються біля ока, на тулубі, руках і ногах;

– протягом 90 днів утворюється хворобливий набряк, абсцес на місці вузла;

– ураження легенів, яке супроводжується кашлем, болем за грудиною;

– парестезії;

– гіпотермія.

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ГЕЛЬМІНТОЗІВ

 Прямі гельмінтологічні дослідження випорожнень:

– метод нативного мазка;

– методи збагачення (Фюлле-борна, Калантарян);

– метод Бермана для діагностики стронгілоїдозу, анкілостомозу.

Спеціальні методи дослідження на ентеробіоз:

– зшкребок із періанальних складок;

– метод Гіммельфарба за допомогою ватного тампона, закладеного на ніч в анальний отвір;

– дослідження анального слизу, взятого за допомогою очного шпателя;

– дослідження обсіменіння шкіри за допомогою липкої стрічки, спеціальних скелець.

Дослідження мокротиння (аскариди, анкілостоми, стронгілоїди), жовчі (лямблії, фасціоли, анкілостоми, опісторхи, клонорхи), сечі (сечостатевий шистосомоз), біоптатів тканин (трихінели).

Загальний аналіз крові:

– анемія – дифілоботріоз, трихоцефа-  льоз, теніархоз, теніоз;

– еозинофілія – токсокароз, трихіноз, аскаридоз, стронгілоїдоз, анкілостомідоз.

Товста крапля крові – філяріоз.

Офтальмоскопія – цистицеркоз очей.

Рентгенографія, УЗД – ехінококоз, цистицеркоз, трихіноз.

Імунологічні методи діагностики (ІФА) – частіше використовують для діагностики токсокарозу, ехінококозу, цистицеркозу, альвеококозу, трихінозу.

ЛІКУВАННЯ ГЕЛЬМІНТОЗІВ

Нині в арсеналі лікаря є більше десятка антигельмінтних препаратів. Під час вибору методу лікування глистних інвазій необхідно враховувати специфічну активність анти-гельмінтного препарату, його перено-симість, преморбідний фон у дитини.

Одним із перспективних антигельмінтних засобів нині є синтетичний препарат Ворміл (альбендазол), основною складовою якого є похідне бензимідазолу. Відмінною рисою Вормілу є його широкий спектр дії, висока ефективність і низька токсичність. Він проявляє активність у всіх стадіях розвитку гельмінтів – яйця, цисти, личинки, дорослі форми.

Ворміл випускають у вигляді таблеток по 400 мг і в зручній для педіатричної практики формі – сиропі, 10 мл якого містять 400 мг препарату (див. таблицю).

Необхідно пам’ятати, що терапія гельмінтозів повинна бути спрямована не лише на знищення збудника захворювання, а й на ліквідацію наслідків його життедіяльності в організмі дитини (ендотоксикоз, алергізація, анемія тощо), можливих проявів токсикозу, алергії в результаті масової загибелі гельмінтів на тлі застосування антигельмінтного засобу.

Враховуючи вищезазначене, лікування гельмінтозів слід проводити в З етапи:

1 етап – за 3–5 днів до призначення антигельмінтного препарату проводять курс лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами (силікатними, алюмосилікатними, органомінералами).

2 етап – Ворміл у 1-й день лікування застосовують 1/2 разової дози, на 2–5 день – у повній дозі. На фоні вживання препарату слід продовжувати лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами. В разі ентеробіозу в 1-й день призначають повну дозу препарату.

3 етап – протягом 5 днів після завершення лікування Вормілом продовжують застосування антигістамінних засобів і ентеросорбентів, до схеми лікування додають пробіотики, які призначають протягом 2-3 тижнів.

Перед призначенням Вормілу, в дні його вживання і наступного дня після лікування дітям призначають їжу, яка містить мало жирів, легко засвоюється, в рідкому й напіврідкому вигляді (супи, рідкі каші, протерте м’ясо й овочі, кисломолочні продукти).

Необхідно враховувати, що перед призначенням Вормілу, як і іншого антигельмінтного засобу, необхідно зробити ретельне вологе прибирання приміщення, вимити дитячі іграшки, перед сном і після нього прийняти душ, поміняти натільну білизну. У дні лікування й упродовж кількох днів після нього постільну білизну слід щодня прасувати гарячою праскою.

Запорукою ефективності дегельмінтизації є вживання Вормілу всіма членами сім’ї, які контактують із дитиною.

ПРОФІЛАКТИКА ГЕЛЬМІНТОЗІВ:

– формування здорового способу життя;

– дотримання санітарно-гігієнічних норм у сім’ї, дитячих установах, лікарнях (обов’язково мити руки після вулиці, туалету, кожна дитина та члени сім’ї повинні мати власні предмети особистої гігієни тощо);

– правильна кулінарна обробка харчових продуктів. Великий ризик ураження гельмінтами під час споживання сирокопчених, свіжозаморожених, недостатньо термічно оброблених продуктів. Необхідно ретельно мити фрукти, овочі, ягоди;

– вживання лише фільтрованої водопровідної або кип’яченої води;

– запобігання фекальному забрудненню навколишнього середовища;

– правильне утримання домашніх тварин, їх обстеження на гельмінти, дегельмінтизація;

– раннє виявлення хворих, своєчасне їх лікування;

– в разі ентеробіозу важливим є дотримання чистоти рук і нігтів, підмивання дитини на ніч і щоранку з милом, заміна натільної та постільної білизни щодня, прасування її гарячою праскою, вологе прибирання приміщень із використанням крутого окропу;

– хіміопрофілактика гельмінтозів двічі на рік. Для цього застосовують антигельмінтні препарати з широким спектром дїї.

Схема профілактики глистних інвазій Вормілом:

Двічі на рік для всієї сім’ї дорослим і дітям, старшим 2 років, 1 таблетка (400 мг) або 10 мл суспензії (400 мг) один раз на добу після їди протягом 3 днів

Показання до медикаментозної профілактики гельмінтозів:

1. Постійне проживання дітей у закритих дитячих колективах.

2. Постійний контакт із домашніми тваринами.

3. Контакт із землею (проживання в сільській місцевості, ігри в піску тощо).

4. Часті подорожі в екзотичні країни.

5. Захоплення полюванням, риболовлею, футболом, пляжним волейболом тощо.

«НЕ ЗАОХОЧУЙТЕ ДИТИНУ ХВОРІТИ»

     Немає більшого лиха й тривоги для батьків, ніж хвороба їхніх дітей. Ангіна, риніт, бронхіт… І вдома панує напружена тиша й напівтемрява. Чутно лише стукіт склянок з ліками, шурхотіння упаковками таблеток та запах настоянок, приготованих для полоскання горла. Якщо захворювання є, його необхідно лікувати. Та чи завжди ліки виявляються ефективними? А як же пояснити раптові «чудесні» зцілення у перший – ліпший вихідний день або, навпаки, кашель – нежить, які тривають тижнями? У цьому випадку причина захворювання криється набагато глибше, ніж може видатися на перший погляд. Часто надлишкова тривожність за здоров’я дитини або, навпаки, ігнорування малюка провокує цілком реальне захворювання з температурою, кашлем та іншими «радощами».

      У такому разі йдеться про психосоматичну причину хвороби. Особливістю психосоматичного захворювання є його припинення у момент розв’язання психологічної проблеми або отримання очікуваного результату (наприклад, увагу з боку батьків).

Психосоматика – напрям медицини та психології, який вивчає вплив психологічних чинників на виникнення та плин соматичних (тілесних) захворювань.

     Існує чимало причин для проявів психосоматичних захворювань, однак основними вважаються несприятливі умови формування особистості та ранні психологічні травми, які заважають дитині адаптуватися у соціумі (сім’ї, групі дитячого садка тощо).

    Симуляція хвороби як еволюція психосоматики. Як рослина не може жити без сонця та води, так дитина не може бути щасливою без уваги та турботи. Через нестачу уваги малюк шукає спосіб отримати її. Він може голосно розмовляти, погано поводитися, балуватися. Якщо у такий спосіб не вдається досягти бажаного, дитяча психіка підсвідомо застосовує іншу тактику – хворобу. Адже підвищення температури та кашель гарантовано забезпечать мамину увагу та ждані дії, які підтвердять її любов та бажання піклуватися. Що яскравіші контрасти між батьківською увагою до здорової та хворої дитини, то очевиднішим для дитини є спосіб досягнення бажаного.

     Тут на сцені з’являється новий образ – симуляція хвороби. Від психосоматичного захворювання симуляція відрізняється усвідомленням того, що відбувається, та відсутністю або перебільшенням реальних відчуттів болю, симптомів хвороби. Симуляція, як привило, притаманна дорослішим дітям (від 5 років і більше). Тобто у той момент, коли дитина усвідомлює, що на неї ніхто не звертає уваги. У цей період може проявитися ще й надмірне фантазування, яке частіше приймають за навмисну брехню. Симуляція поганого самопочуття може бути скопійована й у дорослих, якщо вона практикується як спосіб маніпулювання у родинних стосунках.

Психосоматичні хвороби як захисний механізм адаптації.

     В особливу групу можна виділити психосоматичні захворювання, які проявляються у дитини, що почала відвідувати дитячий садок. Міцний, добре загартований малюк з гарним імунітетом раптом починає підхоплювати простуду кожні два – три тижня. Без сумніву, причиною може бути адаптація організму до нових для нього вірусів чи бактерій, формування нового імунітету. Проте, якщо затяжні хвороби не стають коротшими та рідшими протягом півроку, можна говорити про психосоматичні причини їх виникнення.

     Причини психосоматичних хвороб.

     Психологи рекомендують віддавати дітей до дитячого садка після трьох років. У цьому віці дитина готова збільшувати коло свого спілкування, проявляти соціальну активність та бути автономною від матері. Тому дитина, яку віддали раніше, більш схильна до психосоматичних проявів.

    Окрім загально рекомендованого віку існує індивідуальна психологічна готовність дитини. Діти, які мають родові травми та спадкові захворювання, із затримкою мовленнєвого та психоемоційного розвитку потребують більш поблажливої, м’якої адаптації до дитячого садка.

    Важливим є і момент підготовки до дитячого садка – навчання дитини навичок самообслуговування та спілкування. Нехай це будуть лише ази, але така дитина матиме більш успішний старт, накладаючи нові соціальні навички на вже підготовлену базу.

    На жаль, психологічний клімат у дитячому садку також є вагомим чинником психосоматичних захворювань. Некомпетентний педагог, який не має необхідного набору психологічних та методологічних навичок, може викликати різке відторгнення, відразу до дитячого садка у дитини. Прояв агресії по відношенню до дитини, висміювання її невдач, недоліків, поділ дітей на групи «улюбленців» та «ізгоїв» - усе це призводить до порушення внутрішнього комфорту та бажання в будь – який спосіб уникнути відвідування дитячого садка, лишитися вдома.

    Інколи причина появи психосоматичних захворювань залежить не від дитини, а від батьків, найчастіше, від матері, яка психічно не готова відпустити дитину. Підвищена тривога за малюка, гнітюче почуття вини необхідного розставання, недовіра та упереджене ставлення до педагогічного колективу, підвищені очікування від дитячого садка у батьків – все це відбивається на поведінці та здоров’ї дитини.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

«Не заохочуйте дитину хворіти»

     Як знизити ризик появи психосоматичних захворювань у дитини?

1. Розпочати підготовку до дитячого садка задовго до вступу до нього. «Попереджений – значить, озброєний», - говорять англійці. Вміння самостійно одягатися, помити руки, тримати ложку та виделку істотно знизять тривожність малюка та необхідність щоразу просити дорослого про допомогу.

2. Поступово збільшувати час, проведений у дитячому садку, та обов’язково нагадувати дитині, що за нею прийдуть і заберуть її додому.

3. Ознайомлювати дитину з послідовністю дій, занять, подій у дитячому садку (сніданок, заняття, прогулянка, сон тощо), паралельно розповідаючи про те, чим будуть займатися в цей час інші члени сім’ї.

4. Приділяти дитині час після повернення додому. Цікавитися тим, що відбувалося з нею протягом дня, уникаючи негативних оцінок та приховуючи власні тривоги, хвилювання. Робити акцент на позитивних моментах – успіхах дитини, її досягненнях, цікавих випадках.

5. Уникати при дитині обговорень з іншими дорослими (зокрема, членами родини) тем, які містять будь – яку негативну інформацію про дитячий садок.

6. За необхідності звернутися за підтримкою до психолога. Якщо знадобиться, пройти курс психотерапевтичних сеансів, які допомагають батькам пережити сепарацію з дитиною, а дитині – адаптацію до дитячого садка.

Якщо дитина дійсно захворіла

1. Не виказуйте при дитині сильної тривоги та схвилювання. Стоячи над ліжком, не здригайтеся щоразу, як дитина чихне або закашляє. Якщо ви потребуєте підтримки та не можете подолати паніку самостійно, зверніться до чоловіка (дружини), родичів або друзів. Поспілкуйтеся з ними.

2. При першому ж відчутті дитиною полегшення відновіть її звичайний розпорядок дня. Купання та перебування на свіжому повітрі (у розумних дозах) також важливі при боротьбі з хворобою. Не слід також забувати і про часте провітрювання дитячої кімнати.

3. Підбадьорюйте дитину, а не жалійте її. Частіше говоріть про свою впевненість у її силах подужати хворобу. Робіть акцент не на протіканні захворювання, а на можливостях, які відкриваються після одужання.

4. Намагайтеся не перевищувати необхідний для лікування обсяг уваги. Адже умови мають бути такими, щоб хворіти дитині було нудно й нецікаво.

          Здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості та повноцінного життя батьків,

педагогів і суспільства в цілому.
        Тому головним завданням нашого колективу є пошук нових форм оздоровчо-профілактичної роботи, удосконалення технологій та перевірка впливу оздоровчих заходів на зниження захворюваності дошкільників.

ВЖИВАННЯ ФІТОЧАЇВ

ПАЛЬЧИКОВА ГІМНАСТИКА З АРОМОТЕРАПІЄЮ

«ПОЛІКУЄ І ЗЦІЛИТЬ – ДОБРИЙ ЛІКАР АЙБОЛИТ»